Nos conocimos en enero. Español para extranjeros (VI)

    Un amor tardío

Nos conocimos en enero, y el 14 de abril el mundo ya era diferente; un sutil brillo dotaba de aura todo lo que él tocaba, y la risa floja ponía a prueba el adhesivo de mi dentadura y revolvía una y otra vez el millón de mariposas de colores que anidaban en mi estómago desde, aproximadamente, el día de Reyes.

Apenas juntos, los demás, ayudantes, amigos o compañeros, pasaban a ser sombras, y se fundían poco a poco con el mobiliario, y ninguna de sus bromas o comentarios era capaz de afectarnos. Uníamos nuestras manos con tal fe que más de un cura habría sentido envidia. Según supe más tarde, me llamaban "la mujer baba".

Como pasa en las novelas de tapas blandas que llevan un gran corazón rosa en la cubierta, los momentos sin él eran interminables, y con él el efímero suspiro de un gatito...

Ahora, tras dos meses o quizás dos años de su partida, no recuerdo ni su nombre ni su rostro, y mi agotada cabeza mezcla alegría y tristeza al unísono, recordándome a cada instante que, de no haber necesitado respiración asistida y si mis piernas se hubieran visto libres de esta maldita silla de ruedas, podría haberme ido con él a la residencia para válidos.

Porque... no os he dicho mi edad, ¿no?

Traducción

Пізня любов
Ми зустрілися в січні і 14 квітня світ був вже іншим.Tонким світінням аури наділені всі до кого він торкнувся  і легка посмiшка показувала  моi вставнi зуби, і знову,і знову мільйониметеликів рi зного кольору кружляли  в животі від приблизно Дванадцятоi  нoчi.
Просто ми були разом, вci інші: помічники, друзі або колеги, вiдiйшли в тінь і поступово злилися з меблями, і жоден з iх жартiв і коментарів не зміг впливати  на нас.Взявшись за руки зтакою вірою, що священику було б завидно. Як я дізналасяся пізніше, вони називали мене "жінка слюнява".
Як це буває в романах з м´якою обкладинкою, моменти без нього були нескінченні і з ним, мов недовге зітхання кошеняти...
Тепер, після двох місяців або можливо пiсля  двох рокiв його від'їзду, я не пам'ятаю його ім'я, його обличчя і в моїй голові змішуються радостi i  печалi, нагадуючи мені кожну хвилину,що за відсутності вентиляції необхіднf, і якщо мої ноги були б вільні від цього проклятого  інвалідного візку, могла б піти з ним в резиденцію.
Чому?... Я не сказала про мій вік, чи не так?

Olena Karpenko